Котляревский Иван Петрович - Наталка-Полтавка

лосного правлен³я та ³ в колоду.

   Терпилиха (со страхом). Батечки моï, умилосерд³тесь! Я не одступаю од свого слова. Що хочете роб³те з Петром, а Наталку, про мене, зв'яж³те ³ до в³нця вед³те.

   Наталка. Не докажуть вони сього. Петро н³чого не виноват, а я сама не хочу за пана возного: до сього силою н³хто мене не принудить. ² коли на те ³де, так знайте, що я в³чно одр³каюсь од Петра ³ за возним н³коли не буду.

   Микола. Що то тепер скажуть?

   Выборный. От вам ³ Полтавка! Люблю за обичай!

   Терпилиха. Вислухайте мене, моï р³дн³ï! Дочка моя до сього часу не була такою упрямою ³ см³лою; а як прийшов сей (указывает на Петра) шибеник, пройдисв³т, то ³ Наталка обезум³ла ³ зробилась такою, як бачите. Коли ви не випровадите в³дс³ль сього голодрабця, то я не ручаюсь, щоб вона ³ мене послухала.

   Возный и Выборный (вместе). Вон, розбишако, ³з нашого села зараз... ² щоб тв³й ³ дух не пах! А коли волею не п³деш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

   Терпилиха. Зслизни, маро!

   Петро. Утихомиртесь на час ³ вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те ³ богу, ³ людям ³зв³сно; но щоб я Наталку одговорьовав ³ти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матер³ ³ поселяв несоглас³º в с³м'ï - нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своïй дол³, послухай матер³, полюби пана возного ³ забудь мене нав³ки! (Отворачивается й утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный).

   Терпилиха (в сторону). Добрий Петро! Серце моº против вол³ за його вступаºться!

  

  

   Выборный. Що не говори, а мен³ жаль його.

   Микола. На ч³м то все се окошиться?

   Возный (Петру). Ти, вашець, - теº-то як його - куда тепер помандруºш?

   Петро. Я ³шов в Полтаву, но тепер п³ду так, щоб н³коли сюда не вертатись... ²ще пару слов скажу Наталц³. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву ³ для тебе в дальн³х сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли ³ згодовалися вкуп³ у твоºï матер³, н³хто не воспретить мен³ почитати тебе своºю сестрою. Що я нажив - все твоº: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний н³коли не попрекнув тебе, що взяв б³дну ³ на тебе ³здержався. Прощай! Шануй мат³р нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

   Наталка. Петре! Нещастя моº не таке, щоб гр³шми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце). Не треба мен³ грошей твоïх. Вони мен³ не поможуть. Но б³дою нашою не пот³шаться вороги наш³... ² моïй жизн³ конець недалеко... (Склоняется на плечо Петру).

   Терпилиха (подбегает и обнимает Петра). Петре!

   Наталка (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряºмо!

   Микола (виборному). А тоб³ як в³н здаºться?

   Выборный. Такого чолов³ка, як Петро, я зроду не бачив!

   Возный (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, ³ нашел, что великодушной поступок всяк³ï страст³ в нас пересиливаºть. Я - возний ³ признаюсь, что от рожден³я моºго расположен к добрим д³лам; но, за недосужност³ю по должност³ ³ за другими клопотами, досел³ н³ одного не зд³лал. Поступок Петра, тол³ко усердний ³ без прим³су ухищрен³я, подвигаºть мене на нижесл³дующеº... (К Терпилихе). Ветхая деньми! благословиши л³ на благоº д³ло?

   Терпилиха. Воля ваша, доброд³ю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

   Возный. Добрий Петре ³ бойкая Наталко! Приступ³те до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови д³тей своïх щастям ³ здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки ³ уступаю Петру во в³чноº ³ потомственноº влад³н³º з тим, щоб зробив ïï благополучною. (К зрителям). Поºл³ку же я - возний, то по прив³лег³ï, Статутом мн³ наданой, запов³даю вс³м: "Где два б'ються - трет³й не м³шайсь!" ³ твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.

   Петро и Наталка (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша р³дная, благослови нас!

   Терпилиха. Бог з'ºднаºть вас чудом, нехай вас ³ благословить своºю благост³ю...

   Микола. От таков³-то наш³ полтавц³! Коли д³ло п³де, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.

   Выборный. Наталка - по всьому полтавка, Петро - полтавець, та й возний, здаºться, не з другой губерн³ï.

   Петро. Наталко! Тепер ми н³коли не розлучимося. Бог нам пом³г перенести б³ди ³ напаст³, в³н поможе нам в³рною любов³ю ³ порядочною жизн³ю буть прим³ром для других ³ заслужить прозвшце добрих полтавц³в. Засп³вай же, коли не забула, свою п³сню, що я найб³льше люблю.

   Наталка. Коли кого любиш, того н³чого не забудеш.

  

   No19

  

   Ой я д³вчина Полтавка,

   А зовуть мене Наталка:

  

   Д³вка проста, не красива,

   З добрим серцем, не спесива.

  

   Коло мене хлопц³ в'ються

   ² за мене часто б'ються,

  

   Но я люблю Петра дуже,

   А до других мн³ байдуже.

  

   Моï подруги пустують

   ² зо всякими жартують,

  

   А я без Петра скучаю

   ² веселост³ не знаю.

  

   Я з Петром моïм щаслива,

   ² весела, ³ жартлива,

  

   Я Петра люблю душею,

   В³н один влад³ºть нею.

  

   Хор

  

   Начинаймо веселиться,

   Час нам сльози осушити;

   Доки лиха нам страшиться, | (2)

   Не до смерт³ ж в гор³ жити. |

  

   Нехай зл³ï одн³ плачуть,

   Бо недобре замишляють;

   А полтавц³ добр³ скачуть, | (2)

   Не на зло другим гуляють.|

  

   Коли хочеш буть щасливим,

   То на бога полагайся;

   Перенось все терпеливо | (2)

   ² на б³дних оглядайся. |